в означеннях
Тлумачення, значення слова «думати»:

ДУМАТИ, аю, аєш, недок.

1. без додатка. Розмірковувати над чим-небудь; мислити. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 187); Понад Невою ідучи, Гарненько думав (Тарас Шевченко, II, 1953, 364); Пізньої ночі Микула сидів біля вогнища і думав (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 16).
 Думати думу (думи, думку) — міркувати, розмірковувати над чим-небудь. Мабуть, у дубах сидить [Катря] та думає думку (Марко Вовчок, I, 1955, 195);  * Образно. Як тихо у полі! Здається, земля думає свою думу перед тим, як піти в ріст (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 384);  * У порівняннях. [Семен Мельниченко:] А он соняшник як височенно вигнався, ще й голову схилив, наче зажурився і думав тяжкі думи... (Марко Кропивницький, I, 1958, 60).

2. про кого — що, за кого — що, розм. об (о) кім — чім. Спрямовувати свої думки на кого-, що-небудь. — Тато, мамо, ви думаєте за батька, то він вам і сниться, — сказала Любка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 246); Ішов я так хутко, що навіть ні об чім і не думав (Марко Вовчок, VI, 1956, 243); Про дочку думав Сава Корсун, про Наташу (Семен Скляренко, Хазяїни, 1948, 120);
//  над чим. Вирішувати, розв'язувати що-небудь. Більше вже місяця думаю над Вашим заходом видати збірник такий, як Ви загадали (Панас Мирний, V, 1955, 412).
 Забути думати — перестати пам'ятати про кого-, що-небудь, викинути з думки кого-, що-небудь. На третій день уже й думати забула, чи був у нас дядько, чи не було його (Панас Мирний, I, 1954, 76); І думати нічого — про неможливість здійснення, недосяжність чого-небудь. В цій [хаті] лежить слабий батько — певно, вмре, — а жінка не знає, що робити, чим помогти; за доктора й думати нічого — грошей нема (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436); Не [довго] думаючи (думавши) — без роздумів, без вагань; враз, зразу. Другий, не думаючи довго, сам йде у біду, аби другому було добре (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 307); — Мене, не довго думавши, два чоловіки — хіп під руки! — та в горниці так і помчали (Панас Мирний, III, 1954, 163).

3. з спол. що. Мати певну думку, вважати, допускати. Як хто кого боїться, То й думає, що на того ввесь світ Так буде, як і він, дивиться (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 48); — Я жадала б пояснень. Інакше я можу думати, що ви просто пожартували зі мною (Юрій Смолич, I, 1958, 51);
//  на кого, розм. Вважати винним, підозрювати кого-небудь у чомусь. Всі думали на нього;
//  у знач. вставн. сл. Указує, кому належить думка. А я умостивсь собі на вербі й байдуже мені: нехай, думаю, турецький син мордується! (Марко Вовчок, VI, 1956, 271); Це ж, думаю, Палажка ходить до моєї криниці по воду (Нечуй-Левицький, II, 1956, 13).

4. з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. Одурів я, тяжко стало У вертепах жити. Думав сам себе зарізать, Щоб не нудить світом (Тарас Шевченко, II, 1953, 66); [Хведоська:] Це вже котрась з дівчат думає мене сполохати!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 59).
 І не думати — не мати наміру, не збиратися. Вдома і не думали подавати вечерю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 395).

5. за кого—що, про кого—що. Турбуватися, піклуватися про кого-, що-небудь. Я за себе майже ніколи не думаю (Василь Стефаник, III, 1954, 46); [Люцій:] Нехай Руфіп про себе думає та про дружину, — вони ж і так за всіх нас постраждали (Леся Українка, II, 1951, 469).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 434.

Коментарі (0)