ДУ́МКА, и, жін.
1. Те, що з'явилося в результаті
міркування, продукт мислення. І свої думки, і його солодкі
слова склались в її серці, як сплетені квітки в віночку
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 340); Перша його думка була
побачити Настю та дізнатись від неї, що се таке
сталося (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 24);
// Припущення,
передбачення. — Ні, брати! — відповів їм Микула, якого злякала
сама думка про те, що вони, сини старійшини, підуть..
до князя (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 25); Вустимкові стає
страшно від думки, що туди [в глинище] можна впасти
(Іван Багмут, Опов., 1959, 11);
// Намір, замисел, задум.
Спитай [Галочку] об чім-небудь, зараз зирк з-під своїх
війок — вже й догадалася, з якою думкою питають її,
вже такий і одвіт дасть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 316); В
пана була думка й справді оддати Джерю й Кавуна в
москалі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 191);
// Знання в якій-небудь
галузі. На «Запоріжсталі» особливо виразно показала
свою творчу дозрілість радянська інженерна думка
(Літературна газета, 1.I 1948, 2).
♦ Доходити (дійти) [до] думки див. доходити;
Думкою багатіти — потішати себе намірами,
задумами. Розумний б'є на те, що справді в нього є, А
дурень думкою, як кажуть, багатіє (Леонід Глібов, Вибр., 1957,
171); Думки забігають наперед див. забігати; Думкою
забігати наперед див. забігати; Думка западала
(запала, приходила, прийшла, лізла, влізла і т. ін.) —
думка з'являлася, виникала. Якщо вам западала у
голову така думка, то геть женіть її від себе (Панас Мирний,
V, 1955, 385); — А що, як поїхати в «Зорю»? — прийшла
йому в голову раптова думка (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 99);
Ця думка припливла йому до голови під час обіду
(Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 63); Задня думка див.
задній; Залітати (залетіти) в думках (думкою,
думками) див. залітати 1; Зводити (звести) докупи
думки див. зводити; Зв'язувати (зв'язати) докупи
(в одне ціле) думки див. зв'язувати; Казати
(говорити і т. ін.) собі на (в) думці (думках) —
міркувати, думати. Поглядаючи на своє зібрання, казала
[відьма] собі на думці: — Є усяке; не піду до людей
позичати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189); Я був невимовно
щасливий і в думці собі говорив: ага! ага! (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 255); На мою (його, вашу і т. ін.) думку; По моїй
(його, вашій і т. ін.) думці, у знач. вставн. сл. —
указують, кому належить думка. Сьогодні мав цілу
баталію з редактором.. На його думку, стаття написана
нецензурно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 168); Від сього, по моїй
думці, багато залежить, як має обернутися справа
(Леся Українка, V, 1956, 21); На думку Федоренка, до ворожої
застави лишилося яких-небудь півтораста кроків (Яків Качура,
Вибр., 1953, 382).
2. Відображення об'єктивної дійсності в поняттях,
судженнях, висновках; процес мислення. Думка її
уперто працювала в одному напрямку: вона
пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 279); Геніальна думка Леніна напружено
працювала над всією сукупністю найскладніших питань нової
історичної епохи — епохи імперіалізму (Ленін, Коротка біографія,
1955, 142); Франко — поет боротьби і труда, поет
глибокої думки і невтомної пристрасті (Максим Рильський,
III, 1956, 111).
♦ Викинути з думки; Покинути думку — перестати
думати про кого-, що-небудь, забути кого-, що-небудь.
Літ, може, п'ятнадцять, як пішов [Остап] на Дін.
Уже його й з ревізії викинули, не тільки з думки
(Панас Мирний, II, 1954, 38); Треба було покинути думку про
якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 223); Мати (є, було) на думці —
думати про кого-, що-небудь. Ще за панської Польщі
Євстафій мав собі на думці: Касіян Скиба — комуніст, бо
хоче людям добра... (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 10); Хима
знала, чого сумує старий, що в нього на думці (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 90); Не йде на думку — не хочеться думати,
згадувати про кого-, що-небудь. Не їла [Ївга] з самого
ранку нічогісінько.. Нічого й на думку не йде! (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 273); Не мати (не було) на (в) думці — не
думати про що-небудь, не допускати чогось, не мати
наміру що-небудь робити. Вона ніколи і в думці не мала
почути таке від сина (Панас Мирний, I, 1954, 158); В той день
Ерік і на думці не мав, що незабаром Олесь стане
найближчим його другом (Петро Панч, Ерік.., 1950, 6); Не
сходити (не виходити, не йти і т. ін.) з думки — весь час
думати, не забувати про кого-, що-небудь. Мені з думки
не сходить Оксана з її істерією (Леся Українка, V, 1956, 414);
Дівчина в його з думки не йшла (Марко Вовчок, I, 1955, 351);
Спадати (спасти, западати, запасти, приходити, прийти,
спливати, спливти, навертатися, навернутися і т. ін.)
на думку кому — починати думати про кого-, що-небудь.
Став [солдат], озирнувся, щось спало на думку,
і зник за горою (Олександр Довженко, I, 1958, 35); А він [Дмитро] і
приходить на думку [Марті] точнісінько таким, як
з Варивоном приходив (Михайло Стельмах, II, 1962, 342); Тільки
й думки (на думці) — постійно думати про кого-, що-небудь.
Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й
думки, як би погулять весело (Марко Вовчок, I, 1955, 21);
Спокійно живе [графиня] серед панських вигод, їй
тільки й на думці пишнота (Леся Українка, I, 1951, 439); Узяти
на думку — почати думати. Він зараз узяв на думку,
як би то йому свого сотника зовсім з'їсти (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 188).
3. Те, чим заповнена свідомість. У мене одна думка: як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні (Панас Мирний, V, 1955, 362); Капітан ішов і йшов, не зупиняючися, все занятий своїми думками (Іван Франко, VI, 1951, 413).
4. тільки мн. Система переконань, поглядів,
уявлень. Повної ідентичності в думках і почуттях двох
дорослих і під різними впливами вихованих людей, я
пересвідчена, не може бути (Леся Українка, V, 1956, 344); Під
час перебування гвінейської урядової делегації в
Радянському Союзі відбувся обмін думками в різних
питаннях радянсько-гвінейських відносин (Радянська Україна, 27.VIII
1959, 1).
Громадська думка — погляди широкої
громадськості на що-небудь. [Вася:] Ми настоюємо, щоб
у цьому питанні була зважена громадська думка
інституту (Іван Микитенко, I, 1957, 357).
5. Українська і польська народна пісня (лірична
або епічна), часто журливого характеру. Раз у неділю
після обіду вийшов [дід] у садок і каже мені: — Хочеш,
Орисю, я тебе навчу пісень і думок? (Олекса Стороженко, I, 1957,
101); Він почав коломийкою, далі перейшов на тужливу
думку (Іван Франко, VIII, 1952, 33);
// Назва окремих
розділів (частин) лірико-оповідального, музично-сценічного
або інструментального твору;
// Назва деяких
самостійних вокальних або інструментальних творів. Ватя
одчинила піаніно, сіла й почала награвати українські
думки Завадського (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 114).