ДУ́РЕНЬ, рня, чол.
1. розм. Розумово обмежена, тупа
людина. Хто дурнем уродився, тому дурнем і вмерти
(Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 248); Осел прислів'я нагадав, А я
до байки приладнав: Нехай не забувають люди, Що
дурень всюди дурнем буде (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 186); Все
йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось?
відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає (Тарас Шевченко,
I, 1951, 75); * У порівняннях. Безпальчиха аж розсердилась:
носиться [Наталя] з своїм отцем Симопом, як дурень із
ступою (Андрій Головко, II, 1957, 45);
// лайл. Уживається з
метою образити кого-небудь, засудити чиюсь поведінку.
Василь трохи не скрикнув товаришеві у вічі: дурень!
(Панас Мирний, IV, 1955, 135); Ні пощади, ні поваги, тільки
лайки і зневаги: капрал Мирка дурнем звав! (Осип Маковей,
Вибр., 1954, 419); Якось молода цариця Почала з
царем свариться: — Дурню, — каже, — ти старий,
Печериця і тюхтій! (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 86).
♦ Дурня валяти (клеїти, строїти і т. ін.): а)
прикидаючись, що не розумієш чого-небудь, робити безглузді
вчинки, дурниці. — Тільки от що, Маріє, — затримав
її Давид, — хай Тихін дурня не строїть, нехай
лікується (Андрій Головко, II, 1957, 41); б) нічого не робити. — Іди до
печей [на завод]. Там дурня не будеш клеїти... (Микола Рудь,
Гомін.., 1959, 74); Дурня гнути (робити, корчити і т. ін.) з
себе — прикидатися таким, що нічого не розуміє, не
знає. — Не робіть із себе дурня, Йойно! Адже при вас
учора Нута возив кип'ячку — свою, не вашу (Іван Франко, IV,
1950, 21); Завдавати (завдати) дурня кому, заст. —
виставляти, робити кого-небудь дурним. — Оникій
тобі заробити дає, а цей [Вустимко].. йому дурня завдає.
У власній хаті хазяїна ображають (Іван Багмут, Опов.,
1959, 13); Знайшли (знайшов і т. ін.) дурня —
уживається для вираження відмови або незгоди робити щось.
— Ти думаєш, я стану тягтись та скаредничати
так, як другі там скаредничають? Як же?
Знайшли дурня (Панас Мирний, III, 1954, 277); Набитий
(безнадійний, заплішений) дурень — про дуже дурну
людину. Конторщика нема, а той, що сидить у
конторі — дурень набитий (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 161);
Найбільший сором — стояти за грубою. Туди ставлять
тільки безнадійних дурнів (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959,
14); Після кількох зустрічей із лікарем Бруно
переконався, що його новий знайомець — заплішений дурень,
і почав собі з нього кепкувати (Боккаччо, Декамерон,
перекл. Лукаша. 1964, 503); Нема дурнів — хто-небудь
не такий наївний, некмітливий, непередбачливий, як
про нього думають. Макар Іванович осміхнувся.
Нема дурнів! На сей гачок його не зловиш! (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 164); Пошити у дурні — хитрістю, обманом
поставити кого-небудь у незручне, смішне становище. Став
[писар] її пильно прохати, щоб як би того пана. Микиту
зовсім у дурні пошити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 188); Улан
засміявся. Не щастить сердешному Збишеку сьогодні.
В дурні пошили (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 50);
Пошитися (убратися, записатися і т. ін.) у дурні —
поставити себе в незручне, смішне становище.
Ісправник Трохи не сказився! Що нічого, бачиш, взяти, А він
же трудився! І день і ніч побивався Та в дурні й
убрався (Тарас Шевченко, I, 1951, 307); Єгор.. хотів був замовкнути,
щоб не пошитись у дурні й не стати посміховищем
(Олександр Довженко, I, 1958, 460).
2. Назва гри в карти. Грати в підкидного дурня;
// Той, кого обіграли в цій грі. Сидять паничі
молоденькі круг стола, люльки смокчуть і в карти грають,
по-панськи, бач. Хто дурень, той грошики й платить
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 276).
♦ Залишити (зоставити) в дурнях (дурнем) —
одурити кого-небудь, поставити в ненормальне, смішне
становище. Парубки ззаду реготали. — Молодець Тимошко!
отак зостав панів у дурнях! (Панас Мирний, IV, 1955,
143); У дурнях побувати; Дурнем (у дурнях)
залишитися (зостатися) — бути одуреним, опинитися в
ненормальному, смішному становищі. А забандюрилось
старому Самому в дурнях побувать (Тарас Шевченко, II, 1953, 165).