ДУША́, і, жін.
1. Внутрішній психічний світ людини,
з її настроями, переживаннями та почуттями. Чужа
душа — темний ліс (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 265); Оксані стало
на душі трошки веселіше (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 458);
В дитячій душі Франка зродилась вічна вражда проти
усякої неволі та тиранства (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 27);
// За
релігійними уявленнями — безсмертна
нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є
джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини.
[Маруся:] Тіло вмре, а душа ніколи не вмирає (Панас Мирний,
V, 1955, 95); Вони [релігія й ідеалізм] розглядають її
[людину] як істоту, що складається з двох
відокремлених і прямо протилежних начал: плоті і душі (Наука і життя,
8, 1959, 45); * Образно. У вірша є жива душа і тіло,
Своє обличчя, навіть певна стать (Платон Воронько, Тепло..,
1959, 182); * У порівняннях. — Добре тобі казати, як у тебе
повна хата дівок, а у мене одна, як душа (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 14).
♦ Відводити (відвести, одводити, одвести) душу:
а) ділитися своїми переживаннями, думками.
Хотілося [Рідкодубові] з ким-небудь одвести душу, поговорити
по-товариському, порадитись (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 196);
б) задовольняти яке-небудь сильне бажання. Коломієць
був завзятий курець, і Ярошенко відводив душу,
посмоктуючи свою люлечку (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961,
64); Хотілося вхопити отут у темряві горло ворога
й мовчки, щоб не заважали свідки, відвести душу (Іван Ле,
Міжгір'я, 1953, 539); Віддавати (віддати) богові
(богу) душу див. віддавати.
2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі.
Доброї душі дівчина, а от з пантелику збилася та й
гине (Панас Мирний, V, 1955, 211); Гончар сильний в повісті
«Земля гуде» любовним, поетичним, проникливим
зображенням хороших, красивих душею радянських людей
(Про багатство літератури, 1959, 184);
// Людина як носій
тих чи інших рис, якостей. На грудях [мерця] тихо
бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на
перевіз (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 355); Командир Матте..
підійшов до [вбитих] розвідників. Нічого не відбилось
на його обличчі. Це була залізна душа (Юрій Яновський, I,
1958, 115);
// Почуття, натхнення, енергія. Сей же,
як до чого став, — і очей не зведе, і думки ні на що не
зверне, — уся душа його в роботі (Марко Вовчок, I, 1955,
275); Скільки душі вклав Тарас у цю справу (Оксана Іваненко, Тарасові
шляхи, 1954, 334);
// Про людину з прекрасними
рисами характеру. — А як дізнається капітан? —
запитав Тюрін. — Це ж обман командира!.. — ..Він —
душа-чоловік! — заспокоїв Григорій (Євген Кравченко, Квіти..,
1959, 37).
♦ Вкладати (вкласти) душу див. вкладати;
Зворушувати (зворушити) душу див. зворушувати.
3. розм. Про людину (найчастіше при визначенні
кількості). За комірне й харчування будемо платити
йому за добу з душі.. по п'ять карбованців (Олесь Досвітній, Вибр.,
1959, 43); По виробництву чавуну, сталі, прокату і
залізної руди на душу населення наша республіка вже
випередила всі європейські капіталістичні країни
(Наука і життя, 12, 1957, 2).
▲ Ревізька душа, іст. — особа, занесена в список
для нарахування подушної податі. Казна наділила
казенним селянам по п'ять десятин на ревізьку душу, а
пан віддав тільки три з половиною (Михайло Стельмах, Хліб..,
1959, 206).
♦ Заяча душа — боязка, полохлива людина. Нічого,
крім презирства, в неї до цих паненят нема, всі вони
заячі душі (Яків Качура, II, 1958, 33); Ні (й) душі —
абсолютно нікого; пусто. Зв'язковий.. підвівся й поглянув
навкруги. Ніде ні душі, майдан порожній (Юрій Яновський, IV,
1959, 174); Одни́м-одна (сама) душею — без нікого,
абсолютно одна. Задумалась.., як вона сама собі,
одним-одна душею, буде повертаться у такому великому
городі меж [між] панами (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 281);
Занедужала Галя... Лежала собі сама душею (Марко Вовчок, I, 1955,
154); Проклята (чортова, іродова, анахтемська і т. ін.)
душа — лайливі вирази. Він стискував зуби. —
Прокляті душі!.. на вас трохи такої муки, трохи каторги...
(Панас Мирний, II, 1954, 199); — Дійсно, стоять [німці].
От, чортові душі, — махають зупинитися (Юрій Яновський,
I, 1958, 280); Стояти над душею — надокучати
присутністю, невідступним переслідуванням і т. ін. Тут же
вона.. зітхнула — одійшла; ніхто над її душею не стояв
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 123); Чорнильна душа: а) (заст.,
жарт.) канцелярський чиновник, працівник
канцелярії. [Ковшик:] Де мій секретар? Де мій бюрократ?
(Побачила в саду Кандибу.) Іди сюди, чорнильна твоя
душа... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 207); б) (у кого, зневажл.)
той, хто виявляє інтерес лише до канцелярських,
бюрократичних справ. І тим, в кого зачерствіла Чорнильна
душа, Хлюпни, поете, піснею І шумом комиша
(Любов Забашта, Калин. кетяг, 1956, 7).
4. перен., чого. Саме основне в чому-небудь, суть
чогось;
// Центральна фігура чого-небудь. Він сидів між
господинею й господарем як сам не свій,.. без того дотепу,
який робив його звичайно душею товариства (Іван Франко, VII,
1951, 340); Душею фільму [«Щорс»], сповненого
революційного вогню і пристрасті, є український народ, що
бореться (Українське радянське кіномистецтво, II, 1959, 136).
5. розм. Заглибина в нижній передній частині шиї.
Вирядиться [Маруся] у баєву червону юпку,
застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 26); Довге намисто червоніло на довгій
шиї, на душі блищав великий срібний дукач (Панас Мирний,
III, 1954, 176).
♦ Без душі, заст.: а) дуже сильно, до нестями.
[Виборний:] Наталка без душі його любить, через
його всім женихам одказує. (Іван Котляревський, II, 1953, 14); б)
мертвий. Зразу ж біля діброви побачив Микула трьох турків
на землі: два з них лежали вже без душі, один ще
стогнав (Осип Маковей, Вибр., 1956, 568); Брати за душу
див. брати; В душі похолонуло (похололо) у кого —
сильне хвилювання, страх охопили кого-небудь. Як
сказала вона це — в мене в душі похололо (Нечуй-Левицький, III, 1956,
267); Віддавати (віддати) душу (життя) за кого — що див.
віддавати; Віддавати (віддати) душу (серце) кому див.
віддавати; Від (од) [усієї] душі — щиро. — Дуже мене
тішить од душі.., що Ви вже сидите.. і краще себе
почуваєте (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 447); Влазити (влізти)
в душу див. влазити; В одну душу — настійливо,
наполегливо. — Там твоя дівчинка вимагає, — згадує
хазяйка, — в одну душу попали їй одежу, в якій ви
прибули! (Юрій Яновський, IV, 1959, 210); До глибини душі
див. глибина; [Не] до (по) душі — [не] подобатися.
Якась дурна делікатність причепиться часом і не
можеш одмовитися зробити те, що не по душі (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 152); Ярославі переїзди й мандрівки були
дуже по душі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 164); До (по) душі
припадати (припасти, прийти, прийти́ся і т. ін.) —
подобатися. — Раз чув, як ти комусь читала вголос
мою повість.. — так можна читати тільки те, що до
душі припадає (Леся Українка, III, 1952, 688); Комплексне
змагання припало до душі людям (Микола Руденко, Вітер.., 1958,
336); Душа в душу: а) у повній згоді, дружно.
[Степан:] Ким я був у колгоспі? Про мене йшла слава і
жили з тобою душа в душу, а тепер, виходить, ти наді
мною начальство (Олександр Корнійчук, II, 1955, 117); б) відверто,
щиро. Під час практичних занять десь в степу чи на
дослідних ділянках можна було поговорити [з
учителями] про все одверто, душа в душу (Олесь Гончар, Таврія..,
1957, 53); Душу вивертати див. вивертати; Душею і
тілом — повністю, цілком. Душею і тілом був
[Глухенький] відданий артілі (Олесь Гончар, Новели, 1954, 139);
Душею наложити (накласти) — загинути, умерти. — А
тепер ще плентайся до Ґудзя!.. — сердився
Грицько. — Душею наложиш через їх, проклятих!.. (Панас Мирний, III,
1954, 13); Душа не лежить до кого — чого — немає
прихильності до кого-, чого-небудь; не подобається хто-,
що-небудь. — У Валентини до цього душа не лежить, —
без найменшого жалю в голосі промовив Федір (Микола Руденко,
Вітер.., 1958, 141); Душа не на місці — охопило
почуття тривоги, сильного занепокоєння. Іде Федір за паном
у двері — серце тремтить, душа не на місці (Панас Мирний,
IV, 1955, 225); Душі не чути в кому — дуже любити,
жаліти кого-небудь. Уляна душі в йому не чула, куди
сама йшла і його за собою вела (Панас Мирний, I, 1954, 300);
Душу проквасити див. проквасити; Душу рве
(огортає, облягає, гнітить і т. ін.) — хто-небудь дуже
переживає; кого-небудь охоплюють сильні почуття туги,
пудьги, тривоги і т. ін. І вдень мені в очах стоїть той
гість дивний, А душу рве й гнітить нескінчена
розмова... (Леся Українка, I, 1951, 124); Чується туга невимовна, та
туга, що огортає самотню душу серед пустині німої...
(Панас Мирний, III, 1954, 196); Душа [аж] у п'ятах (у
п'ятках); Душа у (під) п'яти ховається (заглядає і т. ін.) —
страшно кому-небудь, лякається раптом хтось. Як
замахнеться було мати, так у мене душа аж у п'ятах
(Остап Вишня, I, 1956, 8); Раз канчуком вчеше [пан] — до
печінки дійме, а голосом крикне — душа з ляку аж.. під
п'яти ховається (Панас Мирний, IV, 1955, 220); Душею чути —
відчувати. [Лицар:] Шкода! Або не сокіл я, або
спалила мені неволя крила, тільки чую, душею чую — їм не
відрости (Леся Українка, II, 1951, 217); Заглядати
(заглянути) в душу див. заглядати; Закропити душу див.
закропити; Западати (запасти) в душу див. западати;
Звеселяти (звеселити) душу див. звеселяти; З відкритою
душею — щиро, з радістю. Вони зустрічали нас з
відкритою душею, з осміхненим лицем (Василь Минко, Намасте..,
1957, 78); Звіряти (звірити) душу див. звіряти; З
дорогою (радою) душею — з задоволенням, з приємністю.
Щодо об'єму томиків, то справу цю з дорогою душею
полишаю Вам (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 205); З душею втекти
(вирватися і т. ін.) — залишитися живим. От
гостював, — насилу з душею вирвався! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955,
225); З (від) душі — дуже щиро, від усього серця.
Чорнявую з душі люблю, На біляву залицяюся, А з рудою-препоганою
Хіба піду розпрощаюся! (Українські народні ліричні пісні, 1958,
211); Андрій Іванов підійшов до студентки Драгомирецької
і від душі потис їй руку (Юрій Смолич, Мир.., 1958,
58); З душі верне див. вернути 1; Кривити душею —
бути нещирим, лицемірити. У листах до Марини писав
[Андрій] чисту правду, бо взагалі кривити душею не
вмів (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 156); Лізти в душу див.
лізти; Мати (зоставатися, бути) за душею — мати яку-небудь
власність, кошти і т. ін. — Чи має що за душею її
батько? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 315); Не йде на душу — не
хочеться їсти, робити що-небудь. Зранку Василь пішов у
школу, жде — не дождеться його Параска; їжа їй не йде
на душу (Панас Мирний, IV, 1955, 116); Видно було, що погода
гнітить його і робота не йде на душу (Василь Козаченко, Сальвія,
1959, 103); Не мати за душею — не мати нічого, ніякої
власності, коштів. Помітивши до себе увагу, старий
скупо посміхнувся: — То й гроша не мав за душею, а тепер
двадцятип'ятитисячником став (Петро Панч, Синів.., 1959,
6); Ні за цапову (пухлу) душу — даром, марно; ні за
що. — Найдужчі у світі — ви? Невже ні за цапову душу
Вам [до мишей] тура віддать свого мушу? (Іван Нехода,
Казки.., 1958, 96); — Ну, думаю, пропадеш ти, Панасе, ні за
цапову душу (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 8); [Залітайко:]
Ех і становище. Гірше за губернаторське.. Погибну
я ні за пухлу душу (Іван Микитенко, I, 1957, 292); Плювати
(наплювати) в душу — ображати кого-небудь,
торкаючись найдорожчого, заповітного. — Так, але за що він
мені наплював у душу? — пригадав він розмову з Кузем
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 32); По душі дерти див. дерти;
Скільки душа забажає (захоче і т. ін.) — досхочу, вволю;
без обмеження; Чого душа забажає (захоче, запрагне
і т. ін.) — хто-небудь має можливість задовольнити
всі бажання і прагнення, хто-небудь не має обмежень
ні в чому. Живе Федір у дворі, як у бога за пазухою.
Все йому є, чого душа забажає (Панас Мирний, IV, 1965, 230);
Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину
(Леся Українка, I, 1951, 368).