в означеннях
Тлумачення, значення слова «двійник»:

ДВІЙНИ́К, а, чол.

1. Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою. Потім пригадала [Ліза], що Віра аж ніяк не вродливіша за неї, бо була її абсолютним двійником, і засміялася (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 128);  * У порівняннях. У світлиці в тишині давня картка на стіні: батько з дідом Яковом, мов двійник — однаковим (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 157);
//  Друга половина при уявному роздвоєнні особи. — Як сети кажеш, що ти Мирон, — заговорив я.. — коли я Мирон! — Ти? — відповів мій двійник коротко (Іван Франко, II, 1950, 64); Справжній Іван стоїть в кутку.. А той другий, його двійник, стоїть перед судом кардиналів (Петро Колесник, Терен.., 1959, 80).

2. перен. Ідейно і духовно споріднений. Буржуазні націоналісти та їх двійники — безрідні космополіти прагнули змалювати П. Мирного відірваним від народу (Вісник АН УРСР, 5, 1949, 15).

3. тільки мн. Спарені предмети. Знаходимо також різні глеки і глечики, .. двійники — два невеличкі спарені глечики (Гуцульська кераміка, 1956, 48).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 218.

Коментарі (0)