в означеннях
Тлумачення, значення слова «двобій»:

ДВОБІ́Й, бою, чол.

1. Бій, боротьба двох супротивників за викликом одного з них; поєдинок. Треба помститися за рану, за образу, за все. Але як? Коли? Позиватися? Викликати на двобій? (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 38); Став він перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 164);  * Образно. Ще скажу я — в час двобою, Коли смерть зове на герць, — Знай, мина війна війною, Не здолавши вірних серць (Павло Усенко, Сини, 1947, 112).

2. Збройне зіткнення, боротьба двох ворожих сил. Це знову напад? З ворогом двобій? Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! (Павло Тичина, II, 1957, 79); Сухий брязкіт зброї провіщав, що вороги зійшлися .. в останньому смертельному двобої (Яків Качура, Вибр., 1947, 156).

3. перен. Боротьба думок, поглядів. — Несподівано ми встряли з ним у дискусію.. Це був прекрасний мітинговий двобій (Юрій Яновський, II, 1958, 225); У картині пристрасного словесного двобою Гната Голого з полоненим Шмигельським [у драмі «Сава Чалий»] в усій повноті розкрито ворожість до народу цього шляхтича (Історія української літератури, I, 1954, 468).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 219.

Коментарі (0)