Словник української мови

ДВОГОЛО́ВИЙ, а, е. Який має дві голови (у 1 знач.). Двоголову гадюку піймали узбецькі колгоспники в одному з кишлаків поблизу Ташкента (Вечірній Київ, 17.I 1968, 4); Зачаровано дивились [відпочиваючі] на Ельбрус. Він, двоголовий, білосніжний, гордо прикрашав собою гористий краєвид (Юрій Збанацький, Любов, 1957, 173).
 Двоголовий орел, іст. — те саме, що Двоглавий орел (див. двоглавий). Горді двоголові орли на стінах поспускали крила, як мокрі курки (Василь Еллан, II, 1958, 245).