ДВОГОЛО́ВИЙ, а, е. Який має дві голови (у 1 знач.).
Двоголову гадюку піймали узбецькі колгоспники в одному
з кишлаків поблизу Ташкента (Вечірній Київ, 17.I 1968,
4); Зачаровано дивились [відпочиваючі] на Ельбрус. Він,
двоголовий, білосніжний, гордо прикрашав собою
гористий краєвид (Юрій Збанацький, Любов, 1957, 173).
Двоголовий орел, іст. — те саме, що Двоглавий орел
(див. двоглавий). Горді двоголові орли на стінах
поспускали крила, як мокрі курки (Василь Еллан, II, 1958, 245).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 220.