Словник української мови

ДВОРУ́ШНИЦЬКИЙ, а, е. Власт дворушникові, характерний для нього. Пізніше стала для всіх ясною його дворушницька політика, і про нього почали говорити як про людину, що завжди плутаються під ногами (Іван Микитенко, II, 1957, 503);
//  Який є дворушництвом. Бакунін обманув Інтернаціонал, зберігши свій «Альянс» як таємну організацію в Інтернаціоналі для дворушницької боротьби проти Маркса та його прихильників (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 215).