в означеннях
Тлумачення, значення слова «дихнути»:

ДИХНУ́ТИ, ну, неш, док.

1. Однокр. до дихати 1. Довідавсь дива й горя [Севастян]; Один був гріх: і не дихне, як не брехне (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 117); Якщо дихнути на холодне скло, то тепле повітря на ньому охолоне. На склі з'являться крапельки води (Фізична географія, 5, 1956, 90); Василина почувала, що на її лице неначе хто дихнув огнем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 53);  * Образно. Високий комин гуральні дихнув клубами диму (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 39).
Дихнути на повні груди — відчути цілковите полегшення, волю і т. ін. Бесараби й буковинці — Визволені люди, Лиш тепер вони дихнули На повнії груди (Українські народні думи.., 1955, 463); Не мати коли [й] дихнути — не мати вільної хвилини. Нехльода скаржився на нестерпні умови роботи, на велику завантаженість, таку велику, що немає коли дихнути від усякої роботи (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 147); Не [наважитися] дихнути — притаїтися, завмерти (від напруження, страху і т. ін.). Крихітний шматочок життя тлів у нім [хлопчику], ми намагалися не дихнути, щоб не загасити (Юрій Яновський, II, 1954, 13); Не те що відповісти — він і дихнути не наважиться... (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 35).

2. Повіяти, дмухнути. Всміхнулося сонце, дихнув вітрець (Іван Франко, XIII, 1954, 316); У наші обличчя дихнула прохолода — вісник близької води (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 80).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 292.

Коментарі (0)