ДИКУВАТО. Присл. до дикуватий. З кутків на гостей дикувато світили очима чорні, замурзані діти (Олесь Гончар, I, 1954, 10).
ДИКУВАТО. Присл. до дикуватий. З кутків на гостей дикувато світили очима чорні, замурзані діти (Олесь Гончар, I, 1954, 10).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 276.