в означеннях
Тлумачення, значення слова «дим»:

ДИМ, у, чол.

1. Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і газоподібних продуктів, які виділяються в повітря при згорянні чого-небудь. З десять скирт хліба палало,.. од їх піднімався густий дим (Нечуй-Левицький, II, 1956, 196); Із пароплава в'ється дим (Максим Рильський, II, 1946, 66); Тютюн — єдина моя відрада. Запалиш, ковтнеш їдкого диму і заспокоїшся трохи (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 44);  * У порівняннях. Ось пройшла череда й на дорозі курява встала, — червона, мов дим пожару, здасться вона проти західного сонця (Леся Українка, III, 1952, 476); Було стільки надії, стільки планів, і все те розвіялось, як дим (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 88);
//  перен. Про щось невиразне, що існує тільки в мріях, в уявленні. Ну. невже вся моя робота, всі мої пориви серця, думки, надії, все. все, що святе для мене, — один дим..? (Панас Мирний, V, 1955, 344); Для неї [дівчини] все оце ще дим, Сторінка невідома (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 35);
//  рідко. Те саме, що ди́мка 1. Від листків падучих ніжний шерех Заплітається в ранковий дим (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 9); З Азова плине ранній дим (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 95).
Аж дим іде — дуже інтенсивно. Працювали ми так, що аж дим ішов (Іван Микитенко, I, 1957, 472); Тим часом Василина прискорила нишком темп, вихопилась наперед і починає сапати, аж дим іде (Сабляк, Вишн. сад, 1960, 63); Диму без вогню не буває (немає) див. вогонь; Дим коромислом (стовпом): а) дуже густий дим. І тут [у хаті], як і надворі, лузали насіння, курили, аж дим уже коромислом, і балакали шумно (Андрій Головко, II, 1957, 126); б) шум, гамір. Прийшов дід Хома.. Принесли пилку, сокири, заступ, дерев'яний ящик з інструментом. — Ого, та в вас уже тут дим коромислом! — вдоволено настовбурчив.. брови (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 76); Дим пускати в очі кому — вводити в оману когось. — Кому ви дим пускаєте в очі? Хіба в цьому — в благополучній загальній цифрі — і є всі найзаповітніші інтереси району? (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 34); [З] димом пішло (взялося) — згоріло, загинуло. Правда, він був тепер бідний: увесь кількатисячний маєток, пагарбаний за кілька літ, пішов з димом (Іван Франко, III, 1950, 44); Стара, батьківська хата ще в війну з димом пішла (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 13); Пустити з димом — спалити. — Падлюки [фашисти]! У мене хату пустили з димом (Олесь Гончар, I, 1954, 27); У дим п'яний — зовсім сп'янілий. [Ромодаш] І камердинера бачив, тільки він лежав у дим п'яний (Олександр Корнійчук, II, 1955, 280); — Не бачите що! П'яний у дим! (Андрій Головко, I, 1957, 412).

2. іст. Житло, господарство як податкова одиниця. Фіскальна одиниця — дим — у поборових реєстрах означала не дим-родину, а дим-дворище, що об'єднувало певну групу димів-родин. Таким поборовим реєстром був Київський реєстр 1628 р. (Український історичний журнал, 1, 1960, 76); Селяни, що сиділи на державній землі, вносили в державну казну подимне (від диму, тобто від житла) і ланове, сплачували десятину на користь церкви і податок (стацію) на утримання польського війська (Історія УРСР, 1,1953, 158);
//  Податок, який нараховувався в стародавній Русі залежно від кількості печей і димарів у господарстві; подимне.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 277.

Коментарі (0)