ДИ́НЯ, і, жін.
1. Баштанна рослина з великими запашними плодами. Шкідливих горобців та гав Він [Осел] щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 106); Приходь подивитись баштан мій чудовий, Де динь огудиння блищить від роси (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 301).
2. Великий круглий або продовгуватий соковитий плід цієї рослини. Незначний вміст, клітковини і висока цукристість — 5—18% в плодах дині, специфічний приємний запах обумовили їх високі смакові якості (Овочівництво, 1956, 330); А дідусь у курені Жовту диню дав мені (Марія Познанська, Ми зростаєм.., 1960, 45); * У порівняннях. — Як пожовкла [графиня] та помарніла! Жовта як стигла спасівська диня (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 293).