ДИПЛОМАТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до дипломатії
(у 1 знач.). Росія ще з другої половини XVI ст. стала
зав'язувати торговельні і дипломатичні зносини з
Азією (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 9);
Хмельницький умілими дипломатичними переговорами 1649 —
1650 рр. з турецьким урядом добився того, що султан
наказав своєму васалові Іслам-Гірею III підтримувати
козаків у боротьбі проти Польщі (Історія УРСР, I, 1953,
242).
▲ Дипломатичний корпус — сукупність
акредитованих при уряді якої-небудь країни представників
інших країн. На трибунах члени дипломатичного корпусу
(Радянська Україна, 9.VIII 1959, 1).
2. перен. Власт. дипломатові (у 2 знач.); ухильний, спритний. — Ще недавно Олександр називав мене братом, — згадував Наполеон, — але то була дипломатична гра і хитрість росіянина (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 59); Доктор Безбородько був обережний. На дипломатичні запросини він відповів дипломатичним викрутасом (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 52).