в означеннях
Тлумачення, значення слова «дисонанс»:

ДИСОНА́НС, у, чол.

1. муз. Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності; протилежне консонанс. Серед загальної гармонії тут і там проривається пискливий дисонанс (Іван Франко, II, 1950, 79); З-під її рук вирвався стогін піаніно і по кімнаті, в гнітючій тиші, поплазував глухий дисонанс (Мирослав Ірчан, II, 1958, 121).

2. перен. Те, що вносить розлад у що-небудь, суперечить чомусь. Те рішення.. внесло дисонанс у загальні настрої (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 347); Нове почуття гнітючим дисонансом вдиралося в її рівні, легкі, прозорі стосунки з людьми (Олесь Гончар, Південь, 1951, 159).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 285.

Коментарі (0)