ДИТЯЧО, рідко. Присл. до дитячий 2. Ніна, кинувши на нас останній дитячо-ласкавий погляд, вийшла за двері (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 99); — Тьотіцька Гася, — дзвеніло дитячо з вікон будинку (Андрій Головко, I, 1957, 211).
ДИТЯЧО, рідко. Присл. до дитячий 2. Ніна, кинувши на нас останній дитячо-ласкавий погляд, вийшла за двері (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 99); — Тьотіцька Гася, — дзвеніло дитячо з вікон будинку (Андрій Головко, I, 1957, 211).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 289.