в означеннях
Тлумачення, значення слова «дитина»:

ДИТИ́НА, и, жін. (мн. діти, ей).

1. Маленька дівчинка або маленький хлопчик. Сільська дитина росла серед природи (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 26); Для дитини світ кінчається За сусіднім частоколом, — Ще Міцкевич це сказав (Максим Рильський, I, 1956, 151);  * У порівняннях. Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина (Тарас Шевченко, I, 1951, 13);
//  перен. Про наївну, недосвідчену людину. — Звісно, треба буде Sophie показати світ. Вона така ще несвідома дитина... (Леся Українка, III, 1952, 508); — Не будь же дитиною, Марто. Зрозумій врешті, що ти говориш дурниці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 304).

2. Син або дочка незалежно від їх віку. У вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван, а на прозвання Кармель (Марко Вовчок, I, 1955, 346); — Навесні ж дожилися, — хліба не стало, та й мусив дитину віддати [в найми] за п'ять пудів жита та чоботята там, хоч старі (Андрій Головко, II, 1957, 15);  * Образно. Ця яблунька, насправді, вагітна І кожне в неї яблучко — дитина! (Максим Рильський, I, 1956, 325).
Брати (взяти, прийняти і т. ін.) за дитину кого — те саме, що усиновляти або удочеряти. Маленькою прийняв старий Филон із своєю покійницею старою сю Мотронку за дитину (Ганна Барвінок, Опов... 1902, 180).

3. чого, перен. Той або те, що успадкували характерні риси своєї епохи, свого середовища і т. ін. Я кажу про Шевченка як про дитину своєї епохи, як поета-революціонера, який закликав до розправи над українським та російським панством (Павло Тичина, III, 1957, 44); Арміє наша, народу дитино, Думко народу і кров його й плоть (Максим Рильський, I, 1956, 354).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 287.

Коментарі (0)