ДИВОВИ́ЖА, і, жін., розм.
1. Незвичайне видовище; диво. Зібрався коло шинку трохи не ярмарок, усім таке чудо, така дивовижа! (Панас Мирний, III, 1954, 408); — Подумаєш, дивовижа... — байдуже відповідав Борис. — Мертві петлі над своєю хатою (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 18).
2. Те саме, що здивування. Чіпка широко розкрив
очі й з дивовижею дивився.. на товариство (Панас Мирний,
II, 1954, 183).
♦ Дивовижа мені — дивно мені. — Дивовижа мені,
як ти в того пана вдався! Наче не ти, а він перед
очима (Марко Вовчок. VI, 1956, 279); Не в дивовижу — не
дивно. Нам герцоги зовсім не в дивовижу! (Леся Українка, V,
1956, 405); — Щастить тобі, — сказав Максим, —
тільки що прийшов і вже он яких два окуні маєш. — А це
нам не в дивовижу (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 677).