ДЗЮРКОТАТИ, оче і ДЗЮРКОТІТИ, ти́ть, недок. Підсил. до дзюрчати. Десь у темряві стиха дзюркотять струмочки з-під талого снігу, дихає звідусіль весною (Степан Васильченко, I, 1959, 375); Тихо дзюркотіла вода з крана (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 291); * Образно. Скільки там не дзюркотить над головою жайворонок, оспівуючи весняний день, — нема часу на нього зводити очі (Юрій Яновський, II, 1954, 129).