в означеннях
Тлумачення, значення слова «дзвін»:

ДЗВІН 1, дзвона, чол. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий.. гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267); Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін (Юрій Смолич, II, 1958, 31);  * Образно. — А хіба це ваш дім? — простодушно спитав Михайлик, рукою широко обвівши й степ, і неозорі далі, і синій дзвін небес (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 47);  * У порівняннях. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Тарас Шевченко, II, 1953, 275).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 264.

Коментарі (0)

ДЗВІН 2, дзвону, чол. Те саме, що дзвеніння. Чув дзвін, та не знає, звідки він! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 185); Враз її збудив звук. Тепер вона зрозуміла — це був тоненький дзвін електричного дзвоника (Юрій Смолич, I, 1958, 84);  * У порівняннях. — Леско! Леско! — гукнув дід, і голос його, як дзвін, роздався по лісу (Панас Мирний, I, 1954, 281).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 264.

Коментарі (0)