в означеннях
Тлумачення, значення слова «дзвінкий»:

ДЗВІНКИ́Й, а, е. Який голосно і чітко звучить. Потім знов те дзвінке, голосне щебетання [соловейка] заглушають ще голосніші співи челяді (Леся Українка, III, 1952, 478); Та ось за рогом голосно заспівав баян, почувся дзвінкий дівочий сміх (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 46);
//  Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти. Везли в Каховку свої знамениті вироби: дзвінкий та яскравий посуд (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 18); Нагострили сокири дзвінкими, — То ж і бритва не завжди така! (Максим Рильський, I, 1960, 316).
Дзвінкі гроші (монети) — металеві гроші. Потім тихцем збував [Січкар] торговцям хліб.. тільки за мануфактуру та дзвінкі гроші (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 35); Дзвінкий приголосний, лінгв. — приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр. б, г, д, з. Дзвінкі приголосні літературної мови (на відміну від галицьких .. та деяких інших говірок) .. вимовляються виразно, ясно (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 186).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 264.

Коментарі (0)