ДЗВЯК 1, у, чол. Те саме, що дзвякання. Було тільки сонця краєчок засвітить, уже й бряк, і дзвяк по селу, рух, стук — живий люд (Марко Вовчок, I, 1955, 27).
ДЗВЯК 2, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару (по металевих або скляних предметах).
2. Уживається як присудок за знач. дзвякати і дзвякнути. Коні відходили й сходились знов, аж на диби ставали. Дзвяк — і схрестилися шаблі (Павло Тичина, I, 1957, 270).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 265.