в означеннях
Тлумачення, значення слова «дзвонар»:

ДЗВОНА́Р, я, чол.

1. Служитель, який дзвонить у церковні дзвони. Посеред вулиці Мамай спинився, слухаючи, як на соборній дзвіниці відбиває дзвонар дванадцяту годину, північ (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 334);  * У порівняннях. — А чи, може, думаєш собі, що бовкнув, як дзвонар, та й хай собі як знають? (Андрій Головко, II, 1957, 282).

2. перен., зневажл. Той, хто без потреби багато говорить; базіка, плетун. — Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! Забавлятиме старих хазяїнів (Нечуй-Левицький, I, 1956, 623); Есерівський промовець.. залишив трибуну. — Правильно, дзвонар, кінчай трезвонити... — ще полетіла йому вслід репліка (Іван Ле, В снопі.., 1960, 307).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 265.

Коментарі (0)