в означеннях
Тлумачення, значення слова «дзвонити»:

ДЗВОНИТИ, дзвоню, дзвониш, недок.

1. Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. Він [паламар] один знає, по кому і як дзвонити (Панас Мирний, III, 1954, 87); Покоївка дзвонила склянками (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257);  * У порівняннях. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, .. 1, мов дзвоном дзвонить, Говорить (Тарас Шевченко, II, 1953, 138);
//  Видавати дзвін (дзвеніння). Дзвони дзвонять, наче музики грають (Нечуй-Левицький, II, 1956, 25); Знову дзвонить телефон (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 31).

2. Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. — Дзвонили ви до Русевича? — спитав Петров .. — Двічі дзвонив (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 58); [Надія:] А мій Гордій теж приїхав? [Ромодан:] Скоро буде, дзвонив мені... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 283).

3. перен., розм. Без потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін. І побігла [Хвеська], і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними (Україна сміється, I, 1960, 224).
 Дзвонить у вухах (у голові) — те саме, що Дзвенить у вухах (у голові) (див. дзвеніти 2 2). У Пилипка потемніло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути (Панас Мирний, IV, 1955, 304).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 265.

Коментарі (0)