Словник української мови

ДЗИЖЧАТИ, чи́ть, недок. Видавати одноманітні дрижачі звуки при польоті (про комах). Павуки снували павутиння, комарі дзижчали, мошка ж хмарами носилась (Панас Мирний, IV, 1955, 14); Збори замовкли. Тільки чути було, як дзижчать у повітрі настирливі зелені мухи (Олесь Донченко, I, 1956, 172);
//  Швидкими рухами, польотом і т. ін. створювати такі звуки. В перший раз почув, як то дзижчать над головою кулі (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 210); Машина шалено мчала по степовій дорозі, дзижчала привітно та весело, як польова бджілка (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 164); Зуммер дзижчить, дзижчить у землянці (Микола Бажан, I, 1946, 145);  * Образно. Тисяча дум, як шершні, жалили його [епіскопа], зразу тисяча дум дзижчали над душею (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 402).