ДЗИЗНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех., Однокр. до дзизкати. Один камінь поуз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Марко Вовчок, I, 1955, 159); Над вухом дзизнув.. комар (Григорій Епік, Тв., 1958, 372); Куля двизнула зовсім низько (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 478).
2. перех., перен. Сильно ударити. Не знаю,.. як він дзизнув мене. Розкрив очі аж у медсанбаті (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 173); З якою насолодою дзизнув би він оцього самозакоханого, підпилого, безжурного поліцая! (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 134).