ЕЛЕКТРОЛІТИ́ЧНИЙ, а, е, хім. Прикм. до
електроліз. Розпад електролітів на іони під дією розчинника
дістав назву електролітичної дисоціації, або іонізації
(Загальна хімія, 1955, 230); Електролітичний метод;
// Зробл., здобутий шляхом електролізу. Лабораторія
[заводу «Запоріжсталь»] допомогла освоїти технологію
електролітичного лудіння жерсті (Наука і життя, 9, 1956, 2);
Електролітична мідь;
// Признач. для проведення
електролізу. Підготовлений до покриття предмет
занурюють в електролітичну ванну з розчином відповідної солі
і сполучають його з негативним полюсом джерела
струму (Нариси розвитку прикладної електротехніки в СРСР, 1957, 124).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 469.