Словник української мови

ЕЛЕКТРОЛІТИ́ЧНИЙ, а, е, хім. Прикм. до електроліз. Розпад електролітів на іони під дією розчинника дістав назву електролітичної дисоціації, або іонізації (Загальна хімія, 1955, 230); Електролітичний метод;
//  Зробл., здобутий шляхом електролізу. Лабораторія [заводу «Запоріжсталь»] допомогла освоїти технологію електролітичного лудіння жерсті (Наука і життя, 9, 1956, 2); Електролітична мідь;
//  Признач. для проведення електролізу. Підготовлений до покриття предмет занурюють в електролітичну ванну з розчином відповідної солі і сполучають його з негативним полюсом джерела струму (Нариси розвитку прикладної електротехніки в СРСР, 1957, 124).