ФЕРМЕ́НТНИЙ, а, е, хім., біол. Стос. до ферменту
(у 1 знач.). Мечников створив основи ферментної теорії
імунітету, вважаючи фагоцитоз за внутрішньоклітинне
травлення (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 310);
// Який відбувається з участю ферментів.
Дослідженнями останніх років встановлений ряд особливостей
хімічного складу й ферментної активності м'язів при
експериментальній м'язовій дистрофії (Український біохімічний журнал,
XXVII, 4, 1955, 477);
// Який є ферментом. Саме
ферментні білки — каталізатори всіх реакцій обміну
речовин — приводять у рух найскладнішу машину життя
(Наука і життя, 3, 1967, 36).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 578.