Словник української мови

ФІНА́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до фіналу, який є фіналом; завершальний. У фінальній сцені [п'єси «Кадри» Микитенка] студенти, закінчивши виш, їдуть на роботу й зустрічаються на пероні з студентами нового набору (Українська радянська драматургія за сорок років., 1957, 64); Кода [увертюри до опери Лисенка «Чорноморці»] розвиває матеріал фінального урочистого хору і є ніби оптимістичним висновком з усього попереднього викладу (Українська класична опера, 1957, 171); Фінальний матч цього сезону нам довелося грати пізно (Юрій Смолич, II, 1958, 377); Фінальний свисток;
//  Який бере участь у фіналі (у 3 знач.). Фінальні команди.