ФІ́РА, и, жін., діал. Віз, підвода. Перед хатою стояла
фіра й наш кінь (Ольга Кобилянська, II, 1956, 298); Зносили з фір
лантухи, наповнені колгоспним зерном, висипали в засіки
(Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 420).
♦ Хоч фірою заїжджай див. заїжджати 1.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 601.