Словник української мови

ФЛАНГ, у, чол. Лівий або правий край лави, військового строю, бойового чи похідного порядку, оперативного розташування військ. Бій кипів десь далеко на правому фланзі фронту (Андрій Трипільський, Дорога.., 1944, 43); Дівчина пройшла і стала на правий фланг невеличкої шеренги спортсменок (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 219); Під час наступу Щорс вдавався до виробленої ним уже тактики: заходив до ворога з тилу і флангів (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 54); Рота була вишикувана. Маслюк.. стояв на три кроки від лівого флангу (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 71); Сотня козаків і рота солдатів з двома гарматами замикали похід, а ще одна сотня козаків з піками, шаблями та рушницями гарцювала праворуч і ліворуч транспорту, охороняючи фланги (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 246); Максим наказав висунути наперед з двох флангів по два кулемети та міномети і тримати підступи до плацдарму під кинджальним вогнем (Натан Рибак, Час, 1960, 51);
//  Правий або лівий бік чого-небудь.
▲ Королівський фланг — права половина шахівниці, утворювана вертикалями e, f, g, h; Лівий фланг див. лівий; Правий фланг див. правий 1; Ферзевий фланг — лівий бік шахівниці, утворюваний вертикалями a, b, c, d. Рокіровка в бік королівського флангу зветься короткою, в бік ферзевого флангу — довгою (Перша книга шахіста, 1952, 31).