ФОРМА́НТА, и, чол.
1. спец. Призвук, що надає звучанню музичного інструмента або голосу характерного забарвлення — тембру. Кожний голосний, залежно від форми резонаторів (ротової порожнини і порожнини глотки), має певну кількість тонів, що називаються характерними тонами голосного (або його характеристикою чи формантою) (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 36).
2. лінгв. Те саме, що формант.