ГАД, а, чол.
1. Земноводна тварина або плазун. Кого гад укусив, той і глисти боїться (Номис, 1864, № 5797); До пенька з усіх сторін повзли вужаки.. Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (Олесь Донченко, IV, 1957, 41); * Образно. [Антей:] В тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги (Леся Українка, III, 1952, 430); * У порівняннях. Тіні од листя й од квітія манячать під ногами, як холодні гади (Степан Васильченко, II, 1959, 31).
2. перен., зневажл. Про огидну, підступну людину.
Ні чума, ні атомні снаряди, Ні жало зміїне клевети,
Ні продаж — ні зрадники і гади Не скорять нас,
сестри і брати! (Максим Рильський, III, 1961, 81);
// Уживається
як лайливе слово. Матюха довго й пильно дивився йому
в обличчя, а потім одійшов крок. — У, гад! —
вирвалось у нього (Андрій Головко, II, 1957, 146); — Дай рубону
гада по черепу! За наклеп! За брехню! (Олесь Гончар, II, 1959,
116).