в означеннях
Тлумачення, значення слова «гайдук»:

ГАЙДУ́К, а, чол., іст.

1. У XV—XIX ст. у південних слов'ян — повстанець-партизан, що боровся проти турецького панування. Перекладаючи і публікуючи народні пісні болгарських гайдуків, він [І. Франко] познайомив українську громадськість з боротьбою болгарського народу за своє визволення (Мистецтво, 5, 1956, 31); Він [хевсур] показав нам, із кілочка знявши, Своє національне убрання.., подібне в чомусь І до гуцульської святої ноші,.. А може і до сербського одіння, В якім оте ходили гайдуки, Брати опришків наших... (Максим Рильський, Сад.., 1955, 124).

2. Солдат придворної охорони. Ой, крикнув цар на свої гайдуки: Візьміть Байду добре в руки (Українські народні думи.., 1955, 16); Два княжі гайдуки, озброєні з голови до п'ят, вели його [Богуна] на залізнім поводі (Яків Качура, II, 1958, 410).

3. Виїзний лакей, слуга в багатому поміщицькому домі; слуга. Бачу: пишні похорони, Духовенство, цугом коні, Свічі, півчі у киреях, Гайдуки стирчать в лівреях (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 178); Карету підкидало на горбках. Фурман підганяв бистрих коней батогом. Гайдук куняв на козлах (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 177).

4. Народний танець. Ударила б гайдука, Та боюся мужика (Павло Чубинський, V, 1874, 576); На прогалинах вигравали скрипиці і сопілки, торохтів бубон, і козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука і вибивало тропака (Олекса Стороженко, I, 1957, 398).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 16.

Коментарі (0)