ГАМ 1, у, чол. Безладне звучання багатьох голосів; крики, галас. Гармидер, галас, гам, у гаї (Тарас Шевченко, II, 1953, 15); Що тут коїлося, що творилося! Гам, лемент, гаряча, пекельна тиснява... Кінця не видно ярмаркові (Олесь Гончар, I, 1959, 44).
ГАМ 2, виг., розм. Уживається як присудок за знач. гамати. А я пряник гам та гам, — «Вибачайте, не віддам!» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 303).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 24.