Словник української мови

ГАМАНЕ́ЦЬ, нця, чол. Зменш. до гаман. Дивлячись на дяка, що той аж употів розказуючи, вийняв [Кирик] з кишені гаманець, розв'язав та й дав цілісінького п'ятиалтинного на молитви дяку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 239); За пояс лико одвічало. На йому висів гаманець; Тютюн і люлька і кресало, Лежали губка, кремінець (Іван Котляревський, I, 1952, 130); Жигай витягнув із засмальцьованого гаманця листочок паперу з адресою (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 213);  * Образно. — Все гаразд, минуло лихо, — Дума так цей молодець, Запустивши лапу тихо У державний гаманець (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 17).
♦ Набитий гаманець — багато грошей. Поміж людей ще водяться людці, Яких ми звем зневажливо «жуками», їх ідеал — набиті гаманці (Любомир Дмитерко. В обіймах сонця, 1958, 73); Пустий гаманець — немає грошей.