ГАМАНЕ́ЦЬ, нця, чол. Зменш. до гаман. Дивлячись
на дяка, що той аж употів розказуючи, вийняв [Кирик]
з кишені гаманець, розв'язав та й дав цілісінького
п'ятиалтинного на молитви дяку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
239); За пояс лико одвічало. На йому висів гаманець;
Тютюн і люлька і кресало, Лежали губка, кремінець
(Іван Котляревський, I, 1952, 130); Жигай витягнув із
засмальцьованого гаманця листочок паперу з адресою (Анатолій Шиян,
Баланда, 1957, 213); * Образно. — Все гаразд, минуло
лихо, — Дума так цей молодець, Запустивши лапу
тихо У державний гаманець (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957,
17).
♦ Набитий гаманець — багато грошей. Поміж
людей ще водяться людці, Яких ми звем зневажливо
«жуками», їх ідеал — набиті гаманці (Любомир Дмитерко. В обіймах
сонця, 1958, 73); Пустий гаманець — немає грошей.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 24.