ГАМУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Не давати виявлятися; стримувати. Мася чуть тільки гамує сміх, а ляхи — щоб котрий вусом моргнув, то ніт [ні] (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 84); Деякий творчий досвід і моя громіздка виробнича біографія дають мені можливість поєднувати хвилювання з дедалі більшою кількістю думок, які гамують хвилювання там, де воно непотрібне (Олександр Довженко, III, 1960, 178).
2. Те саме, що заспокоювати 1. Порицька і червоніла,
і втішно всміхалась, гамуючи сестру (Леся Українка, III,
1952, 747); — То ти легковажиш мої слова, сину? —
спитала [мати] і глянула на мене з жалісливим докором,
яким гамувала мене не раз, коли був я малим, хлопцем
(Ольга Кобилянська, III, 1956, 32);
// Втихомирювати, приборкувати.
Усі [козаки] пішли ще повесні на поклик Петра
Сагайдачного гамувати на Чорнім шляху кримчаків та
турків (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 300).