ГАРЦЮВАТИ, юю, юєш, недок.
1. неперех.
Грайливо бігти або тупцювати, підскакувати на місці (про
коней). Батько веде того коня за недоуздок, а він та
гарцює, копитами землю вибиває. (Українські народні казки, легенди..,
1957, 105); Під ними [вершниками] гарцюють коні,
стають дибки, крешуть підковами брук (Петро Колесник, На
фронті.., 1959, 33); Кінь, лякаючись такого видовища,
як люди в ролі коней, не корився вершникові і гарцював
на місці (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 19); * Образно.
З поля налітають хуртовини, б'ють снігом у шибки,
гарцюють на дахах, завивають у димарях та чорних
лежаках (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 309);
// Їхати
верхи, дотримуючись певних прийомів спортивної їзди.
Вона бачила, як та «невірна» жінка.. гарцювала на
коні або лазила по горах та по лісах (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
288); Кавалькада вершників, гарцюючи на конях,
урочисто посувалася до майдану (Петро Панч, Вибр., 1947, 379).
2. перен., неперех. Пустувати, бігати, скакати. Як
хочете гарцювати, так ідіть на двір (Словник Грінченка); — Хіба
вони вчитися в школу годять? Ні уроків же їм тепер
ніяких не задають. Гарцюють та синці один одному
набивають (Андрій Головко, II, 1957, 86);
// неперех. і перех.
Танцювати. Отакий-то наш отаман, Орел сизокрилий!
і воює і гарцює 3 усієї сили (Тарас Шевченко, I, 1951, 104); А біля
хати дівчата з парубками носяться; дівчата дрібушки
вибивають, парубоцтво гопака гарцюй (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 70).