ГАРЯЧЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до гарячий.
— От бублики гаряченькі, з мачком... (Квітка-Основ'яненко, II,
1950, 14); День був літній та гаряченький (Іван Франко, II,
1950, 169);
// у знач. ім. гаряченьке, кого, сер. Гаряча
страва. «То ж, сердега, і зараз — коли він гаряченьке
їв!» — подимав Яшко, і жаль так стало (Андрій Головко, I,
1957, 137).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 37.