ГАРЯЧКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до гарячки (у 1 знач.). Дві грубі сльози сплинули по її обличчю, що палало гарячковим рум'янцем (Іван Франко, VI, 1951, 167).
2. перен. Хворобливо-збудливий, нервовий. Такий же
[Сергій Боровик] поривний і гарячковий, здатний
у захваті наробити багато лиха, насамперед собі,
прямолінійний і нестримний (Вадим Собко, Справа.., 1959, 232);
// Який виявляє нервове збудження, напруження.
— Бігме, я нічого не винна, — швидко, з якимсь
гарячковим поспіхом шептала Танка (Іван Франко, I, 1955, 89);
// Надмірно поспішний. Писалося нашвидку, бо вже мало
лишилось вільного часу, — отож наслідки такої гарячкової
праці й помітні в тих оповіданнях (Михайло Коцюбинський, III, 1956,
127); Вже при першому знайомстві з Сакієм читач
довідується, що він дуже незадоволений гарячковим
збагаченням батька (Історія української літератури, II, 1956, 548).