Словник української мови

ГА́ВАНЬ, і, жін. Природно захищена від вітру, хвиль, течій і льодоходу частина океану, моря, річки, зручна для стоянки суден. В гавані були причали для суден — міських і приватних, судоремонтні майстерні, складські будівлі (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 255); З ріки долітали хриплі гудки пароплавів і перестукування.. моторів з гавані (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 130);  * У порівняннях. Все записуй в серці молодому, Буде це як знахідка тобі, Коли в старість прийдеш, як додому, Як у гавань тиху по плавбі!.. (Максим Рильський, Голос. осінь, 1959, 30);
//  Місто з природною або штучно зробленою стоянкою для суден.