ГЕКАТО́МБА, и, жін.
1. іст. У стародавніх греків — жертва богам; пожертвування. Три гекатомби: з волів, і з кізлят, і з овець тонкорунних, Три щирозлоті миски і дванадцять триніжків спижевих — Дар королівський у храм світодержця Зевеса (Іван Франко, XIII, 1954, 316); [Гелен:] Можна ще одвернути гнів, офірувавши для бога пишну гекатомбу з білих волів, що не були ще під ярмом (Леся Українка, II, 1951, 299).
2. перен. Жорстоке і безглузде знищення великої кількості людей.