Словник української мови

ГЕРКУЛЕ́СІВ, сова, сове. Те саме, що геркулесівський. — Дозволь мені слово сказати, великий бегадире, — сказав один із начальників монгольських, мужчина величезного росту й геркулесової будови тіла (Іван Франко, VI, 1951, 70); М'язи кочегар справді мав геркулесові (Микола Трублаїні, I, 1955, 323).
 Геркулесові стовпи — крайня точка, межа, кінець чого-небудь (за назвою скель з обох боків Гібралтарської протоки, які, за уявленням греків, нібито стояли на краю світу).