ГІЛЛЯ́КА, и, жін., розм. Те саме, що гілля. Заревіла
престрашенна буря,.. гілляки тріщать, ламаються,
падають (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 413); Дужі гілляки в цвілих
кордубатих узлах покривали зверху місцину шатром
(Павло Тичина, I, 1957, 240).
♦ На гілляку [почепитися] — повіситися. [Юхим:]
Як з таким батьком, то краще на гілляку! (Марко Кропивницький, II,
1958, 45).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 69.