ГЛАДІА́ТОР, а, чол. У стародавньому Римі — боєць з рабів або військовополонених, спеціально навчений для поєдинків чи боїв групами на арені цирку. Ликує Рим! І гладіатор і патрицій Обидва п'яні. Кров і дим їх упоїв (Тарас Шевченко, II, 1953, 276); * У порівняннях. М'язи на шиї та на грудях напнулися, наче в молодого гладіатора (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 234).