ГЛИТА́Й, я, чол. Багатий власник, перев. селянин, який визискує батраків і бідняків. [Олена:] Куди ж це мати пішли? Певно, до глитая!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 447); — В економії хоч неділя є, хоч уночі не заставляють хребта гнути, а в глитаїв і ночами, як у пеклі... (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 65); * Образно. Батько підвівся і кінцем батога роздавив на шкірі [коня] Шалапута ґедзя. — Ач, як уп'явся, глитай! (Олесь Донченко, VI, 1957, 256).