Словник української мови

ГНІВ, у, чол. Почуття сильного обурення; стан нервового збудження, роздратування. Енея очі запалали, Уста од гніву задрижали (Іван Котляревський, I, 1952, 295); А Наталчин голос то сльозою бринить, то скаргою, то гнівом (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 326).
♦ Не во (у) гнів (тобі, вам і т. ін.), заст. — форма вибачення, коли співбесідникові кажуть що-небудь неприємне. — Звиняйте, тіточко, я... теє... Вашу ласку, щоб помогли мені піднять на плечі в'язку, Як не во гнів се буде вам (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 123); Робота Ваша, не у гнів Ок[уневському], видно, таки дуже потрібна.. Ви з Окуневським ніяк не заступаєте один одному дорогу (Леся Українка, V, 1956, 168).