ГО́ДІ, присудк. сл., розм.
1. Досить, вистачить.
На сей раз годі, ніколи, вибачайте (Тарас Шевченко, VI, 1957,
204); — Гнобили нас. — Годі! Смерть буржуям!
(Андрій Головко, I, 1957, 66).
♦ Та й годі — і тільки, та й усе. Довго слухав і
Бертольдо, Далі мовив на відході: «Що за дивна сила
слова! Ворожбит якийсь, та й годі!» (Леся Українка, I, 1951, 369).
2. тільки з інфін. Не можна, немає можливості. Легко сказати, але зробити — годі (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 181); Без наявності найширшого синтезу годі створити образ великої узагальнюючої сили і неминущого, невичерпного змісту (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 45).