ГОДЯ́ЩИЙ, а, е, розм. Придатний для чого-небудь,
який відповідав певним вимогам. А тут ще недостатки
та нужда гіркая, що ні з чим і вирядити: ні сорочки,
ні одежинки годящої (Марко Вовчок, I, 1955, 33); Весь
годящий ліс десятники тут же значили крейдою (Ігор Муратов,
Буковинська повість, 1959, 138); Давид знову схилився над
книжками. Одбирав, які годящі, які оправляти, які на
горище (Андрій Головко, II, 1957, 99); Минулої осені пішов
до Червоної Армії четвертий син — Павло. Коли я
почула про це, зраділа, що й четвертого признали
здоровим і годящим (Юрій Яновський, V, 1959, 156);
// рідко.
Який має позитивні якості (про людину). Хівря була
дівка годяща, була хазяйка (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 487).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 105.