Словник української мови

ГОДЯ́ЩИЙ, а, е, розм. Придатний для чого-небудь, який відповідав певним вимогам. А тут ще недостатки та нужда гіркая, що ні з чим і вирядити: ні сорочки, ні одежинки годящої (Марко Вовчок, I, 1955, 33); Весь годящий ліс десятники тут же значили крейдою (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 138); Давид знову схилився над книжками. Одбирав, які годящі, які оправляти, які на горище (Андрій Головко, II, 1957, 99); Минулої осені пішов до Червоної Армії четвертий син — Павло. Коли я почула про це, зраділа, що й четвертого признали здоровим і годящим (Юрій Яновський, V, 1959, 156);
//  рідко. Який має позитивні якості (про людину). Хівря була дівка годяща, була хазяйка (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 487).