ГОДУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Давати
кому-небудь їжу. Годують нас дуже добре, смачне все і
свіже і гарно подане (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 332); Знедолена
ходила [Катерина] між людьми, під тином в Старосіллі
ночувала і, змоченим гарячими слізьми, черствим
шматком Івася годувала (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 57);
* Образно. Сава не шкодуючи годував паровоз дровами (Олесь Донченко,
I, 1956, 495);
// Давати корм тваринам, птахам і т. ін.
— Чим же ти свого коня будеш годувати? — спитав дід.
— Сіном, вівсом (Панас Мирний, I, 1954, 169); Годували тварин
тричі на день (Соціалістичне тваринництво. 1, 1956, 24);
// Давати дитині
грудь. Закривши хусткою груди, вона почала годувати
дитину (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 156).
2. Утримувати кого-небудь. — Посватав!.. — шипіла вона з кривим усміхом. — Буде годувати чужі діти й жінку-нетіпаху… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 30); На фермі батько Джіма Служив багатію, Робив роботу чорну, Щоб годувать сім'ю (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 7).
3. перен. Бути джерелом засобів до існування. Не
стало.. розкішних кущів [винограду], з якими зв'язано
стільки спогадів, які годували його життя ціле.., не
стало шматка хліба… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 227); Хоч яка
дорога цвинтарна земля, та годує вона тільки гробаря
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 9).
♦ Годувати воші (нужу) — жити, перебувати у
важких умовах, у злиднях. — Жило б старе луб'я, коли..
не голодне й не холодне. Так ні! Ще й кирпу гне... мов
їй гірше тепер, ніж тоді, як нужу годувала!..
(Панас Мирний, II, 1954, 285); — Йди, значить, і воюй за пана,
іди, значить, воші в окопах годуй (Юрій Яновський, V, 1959,
159); Годувати раків — про утопленого. — Десь тепер
наш котигорошок з турком бесідує, — обізвалась
Соломія. — Як не годує раків дунайських, — кинув Остап
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 352); Хлібом (медом) не годуй —
про пристрасть до чого-небудь. Його хлібом не годуй,
а пусти на футбол, то одразу про все на світі й забуде
(Василь Кучер, Черв, вогонь, 1959, 80).