ГОЛЯ́Р, а, чол., заст. Перукар. Ще до сходу сонця сходилися вони до голяра Тимка щонеділі й свята, аби голитися (Василь Стефаник, I, 1949, 212); Голяр збивав йому на тімені піну.. з доброго марсельського мила і шкріб йому голову круг оселедця (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 97).